А что с ним, пилять, сделается? (хотя было бы не плохо )
Добавлено (19.12.2012, 22:48) --------------------------------------------- Я таки знайшов у себе другу книгу українською. Якщо треба можу спробувати відсканувати.
"А теперь самое время для фразы №8 из тех, которые я хотела произнести хотя бы раз в жизни: ГЛАВНЫЙ КАЛИБР, ОГОНЬ!!!"
Дата: Воскресенье, 06.01.2013, 20:04 | Сообщение # 86
Генералиссимус
Группа: Люди
Сообщений: 1609
Статус: Offline
Цитата (Артеміда)
А перша?
От якраз першої то в мене і нема...
Цитата (Innuendo)
Було б класно.
Щоправда, не обіцяю що вийде найближчим часом. "А теперь самое время для фразы №8 из тех, которые я хотела произнести хотя бы раз в жизни: ГЛАВНЫЙ КАЛИБР, ОГОНЬ!!!"
Дата: Воскресенье, 06.01.2013, 21:24 | Сообщение # 87
лунатик
Группа: Люди
Сообщений: 624
Статус: Offline
Цитата (Innuendo)
Щодо мене, то я згодна хоч зараз взятися за переклад. Мені тільки хоча б якусь із перших двох книжок почитати, а то я навіть уявлення не маю, як там все написано.
Ну, я б теж за переклад взялася. Але є одна проблема. якщо братися за переклад, то вже гуртом. Тільки як це організувати? Це я лунатик? Я нормальна. То ви всі з Марса прилетіли. =)
Викладаю зразок роботи програми (нередагований текст)
Що ж то за «пташка*, що за «пташина» цей Ар¬теміє Фаул? (Бо саме гак перекладається з англій¬ської Його ирізоише: Фаул). Хто тільки з психіатріп не пробував збагнути Його, схарактеризувати й скваліфікувати — всі як один зазнали ганебної не¬вдачі. Найбільша загадка цього Артеміса — його розум, інтелект. Хоч у які мудровані тести заганяй його, а з нього мов з гуски вода. Розум не одного медичного світила потьмарився після зустрічі з цією «пташкою», не один психіатр, забелькотавши щось нестямне, сам став пацієнтом у власній КЛІНІЦІ.:. Одначе всі сходяться на одному: Артсміс — вун¬деркінд, чудо-дитина. Але ж чому, чому такий бли¬скучий інтелект схилився до злочинної діяльності? Відповісти на це запитання могла б лиш одна осо¬ба, але ж та особа любить мовчанку чи не дужче, ніж золото. Тож, либонь, найліпший спосіб намалювати точ¬ний портрет Артеміса — цс розповісти про його першу лиходійську затію, тим паче що досі про неї усі вже хоч шось та почули. Пропонований нижче »тт складено на основі моїх особистих бесід із по¬терпілими від А.Ф., і проникливий читач, безпереч¬но, завважить, як нелегко було їх «розговорити». Уся т бувальщина сталася кілька років тому, на самому початку лваллять першого ліку, й розпоча¬лася юна з того, ідо Артеміс Фаул надумав підлата¬ти втрачені родинні статки. Він виплекав такий за¬дум, шо загрожував увергнути цивілізації людей та ельфів у братовбивчу війну — війну, в якій могли загинути і люди, й ельфи. Йому дванадцятий минало.» - Місто Хошімін, літо. Спекота -г зваритися можна, хоч би й за чиїми мірками. Чи й варто казати, шо Артсміс 4>аул нізащо не захотіи би Миритися з такою докукою, коли б на каргу не було поставлено дещо вкрай важливе. Важливе для здійснення його плану. Сонце було Артсмісові не до лиіія. Бо показува¬ло всім не Його вроду, а швидше Довгі го¬ дини, які він просиджував перед монітЬром свого комп'ютера, вилили рум’янці на Його щічках. При світлі дня він більше скидався на вампіра — геть та¬кий самий блідий та дратівливий. ' — Коли б нам, Лаккею, не вполювати її тут ще однієї дірки від бублика, — вимовив він тихим, зруше¬ним голосом. — Коли б не було нам ще другого Каїра. Це такий невеличкий камінчик полетів у Лакксїв город. На хибний «єгипетський» слід був навів їх котрийсь із Лякксєвих Інформаторів. —- Ні, пане, я певен; цього разу нам поталанить. Нтуєннадійний чоловік. На що Артеміс тільки недовірливо гмукнув. Коли б хто з перехожих розчув, як заоровило- європесць величає хлопчика «паном*, то, напевне, вельми здивувався б. Чи ж не почалося, зрештою, трете тисячоліття? Однак ці двоє не були простиш* туристами. Й не прості пов'язували їх стосунки^ Вони сиділи у кав’ярні просто мсбв. на вулиці Донг-Кай, поглядаючи, як місцеві підлітки гасають по майдану на мопедах. , Нгуен запізнювався. Парасоля над ними щосили намагалася епюритн їм хоч якийсь ха’юдокіІяяс та жа¬люгідна подоба тіні аніскілечки не поліпшувала Ар* темісові настрою. А втім, цей хлопець ніколи № бути у доброму гуморі. 1 осо ж таки під тією набурмошс- ністю жевріла іскра надії. Невже — невже ия мандрів¬ка зрештою увінчається успіхом? 1 Книга опиниться в їхніх руках? Таїло, коли сподівання їхні марні? До столика підбіг офіціант. — Іще чаю, панове? — запитав він, безперестан¬ку кланяючись. Артеміс тільки зітхнув: Облиште цей театр та вже сідайте. л ~ Але ж. пане, я простий офіліант! В'єтнамець мимоволі звсрйувся до Лаккея, адже з двох гостей хіба не слуга був тут дорослий? У вас ручної роботи м’які черевики, на вас, шовкова сорочка, а на ваших пальцях блищать три золоті персні з печатками. Ваша англійська вражає оксфордською вимовою, а паші нігті делікатно лис¬ніють після недавнього манікюру. Ну який з вас офіціант? Ви — Нгуєн Ксуан, наш інформатор, а весь цей зворушливий маскарад ви тільки на тс й влаштували, аби вивідати потайки, чи ми часом не при зброї. — Свята правда! — Нгуєнові плечі обвисли. — Разюче! — Навряд чи так уже разюче. Невже ви гадаєте, що досить нацупити подертого фартуха — І ви вже А офіціант? .. Н гуси сів і налив собі м’ятного, чаю в крихітну порцелянову чашечку. — Ковтніть спершу інформації про нашу осна¬щеність зброєю, — провадив Артсміс. — Особисто я не ношу зброї. А от Лаккей, мій..., є... лакей, має; *3ігиуера» в наплічній кобурі, по одному метально¬му ножу » халявках черевиків, великокаліберного двозарядного міні-ністолета — в рукаві, тарроту — в наручному годиннику та ще три гранати паралізуюг чої дії в різних кишенях. Чи не забув я часом чого, Лакксю? Забули про кийка, пане. г- О так! Ще ж він ховає під сорочкою добрячого кийка, начиненого кульками з підшипників. , Тремтливою рукою Нгуєн підніс чашечку до губів. — Та не хвилюйтеся, пане Ксуане!. — посміхнув¬ся Артсміс. — Ми не збираємось застосовувати всю ту зброю до вас. Нгуєн чогось не дуже підбадьорився. ' — А взагалі всі ці Цяцьки не дуже й потрібні^ -? незворушно провадив Артсміс. — 1 без них Лаккей міг би знешкодити вас сотнею різних способів. Хо¬ча, я певен, вистачило б і одиого-єдиного. Та Нгусн і так уже вибивав зубами чечітку. Бо Ар¬теміє, чого гріха тати, вмів справляти враження. Б лі лий підліток із владними манерами й мовою сильного дорослого чоловіка, шо звик повелівати. Звісно, Нгуєнові вже доводилося чувати ім’я «Фаул». Ще б ие.чувати! Хто тільки Його не знав у міжнарод-ному злочинному товаристві. Але ж йн гадав, що ма¬тиме справу з Аргсмісом-старшим, а не з оцим хлоп¬чиськом. Хоча слово «хлопчисько» якось не клеїлося до цього понурого тяпчика. А той Норовило, Лжк- кей? Таж своїми ведмежими лапишами вій легко, мов суху паличку, злямае хребта людині. Треба мершій тікати віл цієї чудної парочки? Великі гроші? Та хай хоч сто тисяч дають — життя дорожче! - Яр* А зараз — до справи, ~ мовив Артсміс, викла¬даючи на стіл мініатюрного диктофона, — Ви аід* гукнулися на наше оголошення в Інтернеті. Нгуєн кивну» головою, несподівано для самого себе молячи Бога, аби його інформація виявилася правдивою. — Авжеж, добродію... пане Фауде! Те. шо ви шу¬каєте... я— ну, знаю, де воно. — Справаі? І ви гадаєте, я маю повірити вам на слово? А шо. коли ви заведете мене просто в пастку? Ворогів у моєї родини вистачає. Тут Лакксй хвацько піймав у повітрі москіта» то посмів важити на вухо його юного господаря. — Ні-ні, шо ви! — залепетав Нгуєн,' дістаючи свого гаманця. — Ось, погляньте. Артеміс уважно вивчив полароїдний знімок. І звелів своєму серцю заспокоїтися. Виглядало на- чсбто переконливо, але ж у наші дні можна що зав¬годно підробити за допомогою сучасно! комп’ютер- ної техніки. На знімку видніла рука, простягнена з дедалі густіших шарів сутіні. Ряба зелена рука. . — Гмм, — промимрив він. — Поясніть. — Це жінка. Знахарка, мешкає недалеко від ву¬лиці Ту-До. Плату бере рисовою горілкою. Весь час п’яна як чіп. Артеміс кивнув головою. Виглядало таки правдо¬подібно. Пияцтво. Одна з небагатьох характерних рис, які він розкопав у ході свого дослідження. Хло- псиь підвівся, розгладжуючи бганки на,білій своїй тенісці. — Дуже добре. То ведіть нас, пане Нгуєне. В'єтнамець змахнув краплини поту з обвислих іусії, ■ Тільки інформація. Така, була домовленість. Я не хочу зайвих проклять на мою голову. Лакксй елегантно схопив вивідача за шкірки. —■ Даруйте, пане Нгуєне, але давно минув час, коли ви могли вибирати: встрявати чи ні. І Лакксй ловів в'єтнамця, що впирався, до взятої напрокат чортопхайки на чотирьох колесах. Хоча на рівних вулицях Хошіміна (чи то Сайґоиа, як його | досі називали місцеві мешканці) можна було обійтися і без автомобіля, але Артеміс волів мати якомога менше контактів із тубільцями. Джип повз черепахою По вузьких вуличках. Жах¬ливо повільний темп! Тим більше що сподівання в Артемісових грудях уже переростало в нетерплячку. Де взяти сил, щоб стримати це почуття? Невже ж саме зараз і закінчаться їхні пошуки? Шість разів
ну як?
Добавлено (11.01.2013, 23:08) --------------------------------------------- для тих хто не зрозумів пояснюю: я фотографую сторінки телефоном, а потім за допомогою спеціальної програми комп'ютер "читає" текст.
Сообщение отредактировал mudryy33 - Пятница, 11.01.2013, 22:56
уф, через це навчання зовсім нема часу хто може, помагайте!
Цілковито усвідомлюючи, що це ж він. Артеміє, перший з людей і вперше за кілька тисяч літ розши¬фрував цю чарівну мову, увімкну» настільну лампу й почав читати.
Книга Чарівного Народу Містить вказівки до наших чарів та життєві правила Завжди носи мене, завжди з собою. Вчу чарувати словом, травою. Я провідник твій до сил чарівних, Втратив мене — і вже чар твій весь зник. Десять по десять тут є заповітів, Здатних всі тайни тобі розповити. Ліки, ззклятгя, алхімія вся — Все ис в мені, все скажу тобі я. ЛИШ ИС ДЛЯ ТИХ Я, ІЦО повзають в бруді. Лиш не для червів, шо звуть себе «люди». Проклятий буде ельф той навік, Лкиям хто тайн цих відкриє потік. Аріемісові крон зашуміла у вухах. Нарешті! Ці істоти — н його руках! Вони будуть мов мурахи під його ногами. Його, Артсміса, розум плюс сила технологій розкриють усі їхні секрети. Зненацька страшна атома, накопичена за стільки часу безпе¬рервної напруженої роботи, навалилася на нього, Я він безсило відкинувся на спинху крісла. Тут іШе стільки праці, шоб дійти до якогось кінця! А для початку — перекласти решту, сорок три сто¬рінки. Він натне кнопку селектора. — Лакксю, бери Джульетту й катайте обоє сюди нагору. Тут у мене є для вас кілька крутиголовок, поскладайте. Либонь, саме 8 ньому місці слід зробити невелич¬кий екскурс до родинної історії Фаулів. Так от, Фаули й справді були легендою злочин¬ного світу. Багато поколінь Фаулів брали участь у тмній війні проти сил закону й правопорядку, аж поки накопичили досить засобів, шоб вийти на світло й узаконитися. Одначе, як і слід було сподіватися, яскраве світло законності не припало їм до вподоби, тож Фаули хутенько знов скотилися на дно злочинності. Наприкінці двадцятою віку родинний набуток Фаулів опинився під загрозою* і спричинився до то- го ис хто інший, як сам Арісміс Перший, батечко нашого героя. Після розладу російській коиужстмч* ної імперії Артемиг-старший тигумявся ятжта більшу частину фаулівських капіталі* у звсиумшия НОВИХ ПЯрОПЛЯвНИХ ЛІНІЙ ДО ТОГО НСОСШШЯГ0 гірського простору Новим споживачам), роамірку» вав собі він, знадо&ипиіся нові споживчі товари Звісно, шо російським «Хрещеним АяІГЬКЗМ* Однім не сподобалися зусилля західного ділка, який* Рй** штовхуючи їх ліктями, рвався на Іккі* * і» ни вирішили послати Йому жжямчвий ш еебс «привігик*. «Привітим набув вигляду ракети «стінгер* краденої, в як же юс, Щ* котрою пачь- нули по «Фяул-зорі*. кши де прондивада ші Мурманськ; Артсміс-старшпй вяасиою персоною перебував на борту корабля разом із Лаккмаим дя* дечком та 250 тисячами бляшанок кока-коли ГВр* но рвонуло... Ні>ні. Фаули не пішли по світу з торбами, боронь Боже! Але зі статусом мільярдерів розпрощалися, і тоді Артеміс Другий заприсягся виправити іио не-справедливість. Він поновить родинне багатство> 1 зробить це у свій власний, неповторний спосіб. Переклад Книги швидко наближався до завер¬шення. Тепер Артеміс міг серйозно взятися до роз¬робки подальшого плану дій. А що остаточну мсту він собі визначив уже давненько, йому лишалося тільки помізкувати» як її, цієї мсти, досягти. Само собою зрозуміло, що мстою Артемісабуло золото. Заволодіти купою золота. Наскільки хлопцеві було відомо, Чарівний Народ любив цей коштовний метал ми не так само, як і люди. Кожен ельф, кожнісінька фея мали собі по горнятку власного зо¬лота... Але постривайте, не так воно буде, хай-но тільки Артеміс доможеться свого. Принаймні хтось один іі Чарівного Народу скоро, дуже скоро зоста¬нетеся і порожніми кишенями... Після вісімнадцяти годин міцного сну й легкого» ть поживного сніданку Артсміс піднявся по східних до кабінету, що дістався йому в спішок від &ИЇШ2», Це була досить традиційна кімната: вся об* шити темним дубом і заставлена книжковими поли- цими віл підлоги до самої стелі але Артеміс осу¬часнив ії тим, шо напхав найновішими досягнення¬ми комп’ютерної техніки. По кутках гули об’єднані в с лину мережу комп'ютери «Елл-Макінтош*. Один Ь них проектував сайт Сіен-сн на протилежну стіну, де мелькали збільшені картини шо* найсвіжіших новин з усього світу. Лаккей був уже там, налагоджуючи роботу маши¬нерії Повтикай усю ию техніку, — звелів Артеміє, переступивши через поріг. — Лиши тільки той комп’ютер, що займається Книгою. Для цієї роботи мені потрібне тиша. Слуга приголомшено закляк. Сайт Сі-ен-ен пращо* та безперервно ось уже чи не рік. Артеміс був пе¬нси. шо не сьогодні-завтра таки надійдуть вісті про чудесний порятунок його батька. Наказ вимкнути сайт новин означав тільки одне: нарешті син зми* рився з тим. шо сталось — Вимкнути усі? На кілька мютсаостси Артемій; задивився на віддаленішу стіну. -■*- Так, відповім він мярешп 8с* вимкнути. Лаккєй дозволив собі деяке панібриісзво обс° режно поплескав господаря по пасту. в «оді подер* нувся ДО роботи. Артеміс Мрупщш сугдибдмм пдеь* ців. Час і пора! Час і пора бдоме* *> «од, ща * нього виходило или/мишс. -» ж виковування підступних планів.
Розділ З Холлі Холлі Куиь лежала у сиосму ліжку і вся аж кипіла шл люті, Хоча нічого незвичайного в цьому й не бу¬ло. Лснрскони взагалі славляться буркотливістю. Але Холлі якраз була у надзвичайно кепському на- строї, навіть із погляду Чарівного Народу. Була ж коне планочне і фея, й сльфиня. й лєпрскон. Фея ~ то вдяльис найменування, ольфиня — точніше, фор¬мальне визначення. А ленрекои — ну, це у неї така робот, — бути лепреконом. ■ , , А тім, якщо ми її зараз змалюємо, то зовнішній вигляд Холлі скаже читачеві, либонь, більше, ніж ціла лекшя про її родовід. Хо;ілі Куць мала ясно-бру- іитіу. барви ліщинового горішка шкіру, коротко підстрижені рулаві коси й карі очі. Носик її ледь за¬гинався донизу', губки були пухкенькі, мов у херувим¬чика, і це цілком доречне порівняння, коли зважити. шо прадідусем вонл мала самого Купідона. Холліна мати походила з європейських ельфів і славилася во¬гнистою «дачею та гнучкою, мов у молоденької' вер¬бички, поставою. Тож і Холлі вдалася нівроку струн¬ке* іька. а Гі довгі, тонкі паянії ідеально годилися ня те, пюб стискати полішйного еяектрошокового кий* ка. Які її вушка? Ну звісно ж, загострені. Зріст? Зай¬ве питати, бо про нього ж свідчило й промовисте прізвище. Куций, ніде правди ігги Рівно метр. Хоча ис тільки на ОДИИ сантиметр нижче серслимхаь- фінського зросту, але ж той злошаєиий сантиметр може відігравати жахливо важливу роль, надто каящ тих сантиметрів у тебе не шс і багато л головною причиною Холліиоі ДЗОТІ був й п* чяяьннк. командувач Корч. Вш^к» ви вдового дня почав присікуватися до не» Обрашвса, бачте, шо першу жіику-полішянта «в нею Ктрмр Дегюи? за* раховано емв до його сяешодраусИ Корпус сюобям» вого призначення вважався миюмгаівв мвбешеч» ним місием для служби, рівєн* смертності туї куди виший, ніж в інших корпусна Лмюку, ка ао* мандувяч Корч був переконаний: еень**в*им дигчис^ кам тут не мкис, Ну. та довдастя йому ікпмнят* свою думку! Холлі Куиь не ібяйпим йім индсі* ля — ніякі корчі не витурять б з ІШ<№ ібМродо. Одначе П кепський настрій мав і «в оаиу (шх* ливу) причину, хоча сама Хояд) категорично ис за¬перечила б. Ритуая. Ось уже котрий місяць вона збирається його виконати і итяк не збереться. Часу начебто не знаходить. А сай-но Корч виявить, то вона ледве дихає на останніх краплях чарівної сили. 0 негайно переведуть яо Транспортної Полиш. Холлі скотилася зі свого матраца й подибуляла в душ. Оце була чи не єдина перевага їхнього життя побіля земного ядра — завжди гаряча пола. Звісно, ніякого природного світла, сонячного чи місячного, тут не було, але це ще невелика ціна за змогу жити чимдалі від людини. Підземелля. Єдина царина, ку¬ди шс ис добулися жадібні, невгамовні люди. Немає ж бо нічого приємнішого, як після тривалого робо¬чого дня повернутися додому, скинути захисний ек¬ран і зануритися в басейн із булькотливим багном, істинне блаженство. Холлі одяглася, зашібнувши піл саме підборіддя за- мок'блискавку на своєму тьмяно-зеленому комбіне¬зоні» Й закріпила на голові шолом. Таки ошатні й *ручні ці сучасні уніформи ЛсППРКОНу. Не те, шо кшішшіі парадні мундири: черевики з пряжками та бриджі. ТьзсуІ Воно Й ис дивно, шо в усіх людських по¬брехеньках лепреконів виведено такими кумедними бешмми. Хоча... Що, коли б ті багноїди довідалися, шо насправді слово «лепрекон» пішло від назви еліт¬ного підрозділу ЛсППРКРН* ссбго Легіон Підземної Поліції, Рухомий Корпус Особливих Напрямів? Мож¬на добі уявити! На лепреконів негайно влаштували б Полювання. Краще вже лишатися непомітними, аби ті нагорі, й далі вірили у свої байки... ІІй поверхні саме сходив місяць, тож Холлі вже не мала часу на нормальний сніданок- Натомість ельфиня схопила з холодильника пляшечку з недо- питим кропив'яним йогуртом і гайнула тунелями, ковтаючи на ходу. Як завжди, на центральній ву¬лиці панував хаос. Летючі спрайти* далека рідня ельфів, напхались аж до стелі тунельного проспек¬ ту, утворивши повітряну пробку. Не краще ПОВОДИ¬ЛИСЯ й гноми, шо своїми гладкими. колихливимя задами перекривали відразу дві смуги вуличного ру¬ху А з калюж поливали всіх добірною лайкою, мов матросня у пивниці, жаби-лихослови. Хтось пожар» тую», пустивши шо породу на світ, а вона як поча¬ла розмножуватися'. Чиста тобі епідемія. Ну шо з того, шо я жартуна забрали його чарівну паличку... Холяї ліктями прокладала собі дорогу, шоб добу¬тися до полішйноі дільниці. Біля Спудавого тор¬говельного центру зіштовхнулися юрби, шо рухали¬ся в різних напрямках. Капрал Трипом силкувався їх розвести, кому куди, От не поталанило хлопцем. Справжній кошмар їй. Ходи, «р»»1- -■= вона хоч иа поверхні працює. Вхід до полішйжм дільниці звАйшсумлм маніфес¬танти. Війна між гоблінямм Й томами ц перерюоо* діл територій спалахнула * новою омию, і щоранку сюди стікалнся натовпи рохпочемка батман. внмиив^ ючи звільнення їхніх ні * чом)- не мово» чад. Хомі пирхнула. Якшо І лей. на світі хоч один н» в чому не винний гоблін. то Холді Куш» луни хотід* б івхаиви- тнея на нього. Камери були перй*#внт* гоблвоми Й томами: кожна зграя горлала своїх бойових шшй* ЖбурЛЯЮЧИ Я СУПРОТИВНИК}* КУЛЯСТИМИ Л’РЧУ.РІ*» *и* Иа превелику силу Холлі вкосі» ігробввхлася крізь юрбу. — Пропустіть! — гаркнула т Я « іодшіянт н» службі. Краще б вона була не озивалася! Невтішні бять- ки яряз насипалися на неї. мов мухи на черв'яка. — Мій Ґрумпо не витки! — Поліііійна сваволя’ ~ Офіцере! Чи не були б ви такі ласкаві переда¬ти моєму маленькому ковдрочку? А то без неї він не може спати. ' , Холлі опустила дзеркальне забороло свого шоло¬ма й попрямувала далі, не озиваючись ні до кого. А колись же уніформа викликала повагу... Не те, зовсім не тс нині. Тепер ти — об’єкт для нападок. - Даруйте, офіцере, але десь загубився мій дзбан із бородавками... —> Перепрошую, юний ельфе, але моя киця ви* лсрлася на сталактит, то чи не могли б ви... А шс можна почути й таке: - Якщо ви маєте хвилинку, капітане, то чи не могли б ви підказати мені, як пройти до Джерела Вічної Юності? Холлі аж сіпнулася. Тільки туристів їй ще браку¬вало. Тут своїх клопотів по саму зав’язку. Ба навіть пише - як нона незабаром мала довідатися. V приймальні іюліиійиої дільниці один відомий гном-клептоман заклопотано вичищав кишені всіх, *ЇО стояв у черзі подати заяву; «обслужив» він так і ппіііііянтя, до котрого був прикутий наручниками. Хол,її потягла злодюжку слсктрошоковим кийком. Потужний заряд присмалив гномові шкіряні штани до сілнинь. • То ти вже Й тут чистиш кишені, Мульче? Мульч здригнувся, і з його рукавів посипалося накрадене. - Пані начальнице! — заскиглив він із виразом удаваного каяття на обличчі. — Я ж нічого не можу вдіяти з собою. Така вже моя натура. — Розумію тебе, Мульче. Ось чому наша натура вимагає кинути тебе в буцегарню на парочку століть. Вона підморгнула пояшіянтою. шо припровадив тпа в дільницях — Любо глянути, як ви не втрачаєте пильності Ельф мшрікся, нагинаючись, шоб підняти з під¬логи свого гаманця А по.ішійного значка Холлі уже тихенько, навшпиньки пройшла повз кабінет начальника, сподіваючись прошмигнути у свій куточок непоміченою, ~ КУЦЬ! АНУ ЗАЙДИ ДО МЕНЕ* Холлі зітхнула Ну от4 Починається.., Запхнувши шолом під палу, Холлі розладила бганки на уніформі й увійшла яо шя&тету команду» вяча Корча Корчем обличчя було б)ірмюк «д лхпоев Вав* галі він увесь час був такий, більш чи мгнш побум* КОВІЛИЙ І ЛЮТИЙ, к шо його помочі я про«и«али Ву* раком. У дільниш навіть приймали еглтм н$ Щ скільки лишилося комдндувагче») яо наюи ду — себто коли його грек вівьмс Найиигіхиївд вважалося ставити гроші иа твстеийття, не Корч постукав пвяикм по місянгмідг у сс&с па зап’ясті — Ну? * грізно запитав начальник --- ) щрі ж цс, по-твоєму, паши? Холлі відчула, як черяонівиь і* имк Всм* В спізнилася лиш иа одну- хвилину, ме Аіхим, І їм Ж як мінімум добрий десяток пміаіііяіі» з її аміни не з’явився на свої робочі місив. Але командувач Корч шоразу вибирав саме Холлі. допікаючи їй доганами. — Центральна вулиця » промимрила вона злі¬чено. -*■ Чотири смуги не працюють.., — Не ображай старшого своїми нікчемними ви¬правданнями! <- заревів начальник. — Ти ж знаті, шо такс центр міста. Вставай на кілька хвилин раніше! Отут командувач і справді мав слушність. Хрллі Кущ» чудово знала, що такс місто Гавань. Вона ж бо і народилася, й виросла тут. Відколи люди — «бат* ноїди» — заходились експериментувати з глибин¬ним бурінням, усе більше фей та ельфів стали по¬кидати свої неглибокі твердині, переселяючись туди, де глибше та безпечніше, себто в місто під назвою Гавань. Метрополія зробилася перенаселена, обслу¬говуючого персоналу не вистачало. А тут іше й доз¬волили автомобільний проїзд через центр — от ніби й так мало смороду від усіх отих неотесаних гномів, шо тиняються вулицями! Апжсж, Корч слушно каже. їй треба вставати трі¬шечки риніше. Але вони цього не робитиме, поки решта не підрівннється, - Я знаю, про шо ти думаєш, — провадив Корч. — Чому не я шо не день чіпляюся тільки до тебе? Чом м ніколи не гаркну на всіх отих лайдаків? Холлі промовчала, але відповідь і так прочитува¬лася на П обличчі. — Хочеш, шоб я сказав тобі, чому? Холлі ризикнула кивнути головою. — Тому шо ти — дівчисько! Холлі відчула, як її пальні мимоволі зціпилися в кулачки. Вона здогадувалася! — Однак причина тут не та, про яку ти думаєш, — не агавав Корч. — Ти — перша жінка в нашому Корпусі Перша за всю його історію. Мільйон на¬ших співгромадян стежить за кожним твоїм рухом. На тебе покладають великі надії. Але е Й чимало ті- ки\. хтй спиніться до тебе упереджено. У гиоіч руках — майбутнє сил правопорядку Але, здається, несім ией тягар тобі не до снаги. Поки шо принаймні. Холлі розгублено закліпала очима Досі Корч нічо¬го подібного їй не говорив. Зазвичай аш обмежувався простими зауваженнями на взір: «Поправ шолом}*, командами типу «Струнко?» і всякими такими «ля-ля». -т Ти повинна % шкури лізти, июб показати себе 9 кращого боку, а ие означав « бути кращою за всіх- - Корч тяжко зіткнув і иш ка шмю емга обертового крісла. Просто не акаю, Хмий-* Особливо після того, ию еюняооя * Гкмбурхі,^ Холлі скривилася. Тамбур тмса оправа обернулася шлковитии провалом Оди» із переслідування неа» злочинців дременув нагору й соребгяав ядеросаггв в багиоШв політичною притулку. Топ Кара мусив ЩН- пинити час. викликати Шммм реагування і ЗДІЙСНИТИ ЧИСТКУ ПЯМт*Т} «ЮПфИПі йцнияяя ао справи бвгноідям Пояши* пвіркгнал на ке купу сап* го дорогоцінного часу І все ■-?- вини і). Кап) Купе Командувач узяв із шкимшв паїу «*ив«» формуляр — Одне слово, все яареммо Я прийняв рмагмия. Персаоджу тебе у ПІДЛІ* іджичіим» руеу, в на *і*к місце беру капрала Фроняу. Фронду* — вибухнула Холлі. — Шо яскввік^ Цю аітрогонку? вона — в»)ряіевмв повнйянг'? І так буряком обличчя Корча побуряковіло шг дужче. — а чом би в ні? Ти ж ніколи навіть не німілі- лася Показати себе з кращого боку* Або х звій кря- шип бік — не щось далеко не найкраще. Даруй. Куиь, але ти втратила свій шшіс... ■ І командувач відвернувся, закопався у свої папе¬ри. Розмову закінчено. Від жаху Холлі просто за¬клякла на місці. Вона сама все зіпсувала. А яка бу¬ла можливість зробити кар’єру! Така навряд чи ще коли трапиться. І вона, Холлі, легковажно викину¬ла свій шанс на смітник. Одна лишень помилка — і її майбутнє уже в минулому. Це ж нечесно, не¬справедливо! Непритаманний їй гнів пойняв юну сльфиню, але нона його притлумила. Ні. не не той момент, коли можна дати полю роздратуванню. - Пане командувачу! Дозвольте звернутися. Я пев¬на: я заслужила, щоб ви дали мені ще один шанс. Корч навіть не підвів погляду від паперів. - Це ж на якій такій підставі? Лоті побрила повні груди повітря. На підставі мого послужного списку, пане. Він лромовлж сам за себе, коли не брати до уваги гам¬бурзького випадку. Десять успішно виконаних спсішнлинь. Жодної стертої пам'яті, жодної зупин¬ки часу, коли не Орати до уваги..'. - ...гамбурзького випадку, — закінчив за неї Корч. Тут Холлі вирішила скористатися останнім своїм ХК'МрСМ, - була б я чоловіком одним із ваших не- ОІШІСИІІИХ спрайтів — мені б ніхто не кинув жодно¬го слова докору. Корч метнув у неї гострий погляд. ~ Стривайтс-ио, капітане Куць... Але тут їхню розмову урвав один із телефонів, шо стояли на начальницькому столі. Тоді задзеленчав лругмй. третій! Гігантський підсос кран, шо висів на стіні ш спиною в командувача, зненацька заїрі* скоті» і ожив. Корч тицьнув у «снопку, ПІДКЛЮЧИВШИ усіх, шо те* лефон ували, до конфереишйного зв'яжу. — Т*к? У нас утікач, — повідомив голос. Корч кивнув головою. • € дані .зі «скопів»? — запитав ямі «Скопами» на лепонському жаргоні називав* за* масковані спостережи» пристрої, таємно установ¬лені на американських супутника» зв'язку, ~* Є. — підтвердив другий голос.»- У Європі за* Фіксовано потужний сплеск Це а районі ПшасииоІ Італії, Втікач без захисною екрана» Корч лайиуаси. всякий яряясшакма Чарівного Народу, якщо без шкввю сцимй сіжме нерел очи» ма смертної істоти, може бути мбтеиай . А втім, якщо злочинець гумамоілякио пмв> ш ш не таж страшно. — Класифікація? — Кепські новини, команлире. *■ ЩЩІІ ЦЯЛІ голос. » Порушник « брмпаі троаь Корч стомлено потер очі І чому ні ооаййсі при- дибсииК трапляються саме и* йога чгргумммкаТ Холлі цілком розршв прикрі почуття свого началь¬ника. Тропі — найпілступнию з уой юм, то ті* їдяться у глибинних тунеля*. Вони бяуквкть плута-ниною підземних ходи*. иапашпа на асе, шо. собі на лихо, тралиться їм на шляху . їхні крихітні між» просто не мають місия аля якихось правил чи стри¬маності. Час віл часу когрий*нсбуаь із тралів випаа* ково забрідай у шахту підйомника. Зазвичай під час підйому тролі, на щастя для їхніх потенційних жерт*, устигали засмажитися, але декотрі все-таки нижи ва¬ли , і їх викидало на поверхню живими. Ошалівши від болю та світла, хай навіть не надто яскравого, вони починали нищіть все на своєму шляху. Корч енергійно потряс головою, шоб прийти до тями, — Гаразд, капітане Куць. Здається, тобі таки сві¬тить твій шанс. Сподіваюсь, чарівної сили у тебе ще задосить? — Так точно, пане, — збрехала Холлі, чудово ро¬зуміючи, шо Корч без зайвих роздумів усуне її від зашшніш, коли довідається, шо вона так довго не¬хтувала Ритуалом. «■ Добре, Тоді пнгіиши собі зброю і катай у вка¬заний район. Холлі кинула погляд на екран. «Скопи» надсила¬ли картинки якогось італійського містечка, схожого на старовинну фортецю. Червона цятка швидко ру¬калася через поля в бік населеного пункту. Твій завдання — грунтовно розвідати станови¬те и доповісти. І не берися нічого виправляти са¬мотужки. Зрозуміло? Так, пане. Минулого кварталу ми втратили шістьох у су¬тичках із тролями. Шістьох! і сталося ие під зем¬лею, на знайомій території. Розумію, пане. Корч склав губи трубочкою — це означало сумнів. — Розумієш, Куць? По-справжньому? — Гадаю, що так, пане.
Сообщение отредактировал mudryy33 - Вторник, 22.01.2013, 13:24
Оу, а у мене інша обкладинка. Хоча не думаю що переклад відрізняється. "А теперь самое время для фразы №8 из тех, которые я хотела произнести хотя бы раз в жизни: ГЛАВНЫЙ КАЛИБР, ОГОНЬ!!!"
Дата: Суббота, 15.06.2013, 22:37 | Сообщение # 100
лунатик
Группа: Люди
Сообщений: 624
Статус: Offline
Бамп. Народ, можливо, нам пошукати підтримки на іміджбордах?
Добавлено (15.06.2013, 22:37) --------------------------------------------- Ще один бамп. Якщо нічого не клеїться... треба бампати, поки хтось не відгукнеться. О так, я майстер у складанні логічних ланцюжків.
Це я лунатик? Я нормальна. То ви всі з Марса прилетіли. =)
)
